The Baltimore Ravens better hope Joe Flacco will be ready for the start of the regular season because Ryan Mallett struggled with his consistency once again in the Ravens' 31-7 rout of the Miami Dolphins on Thursday night.

Mallett still doesn't look like a quarterback who can consistently move the ball against a starting NFL defense.

In a hot and humid Miami, Elvis Dumervil JerseysMallett connected on more passes to keep drives alive, but he also delivered throws to the Dolphins to end series. He was intercepted twice (although one was the result of a pass being ripped away from receiver Quincy Adeboyejo) and would've been picked off a third time had Dolphins defensive lineman Jordan Phillips held onto the ball.

"I thought he did good," coach John Harbaugh said. Eric Weddle Jerseys"He got out of trouble a few times and made a few throws. Justin Tucker JerseysWe'll just keep working to build off that. He was under pressure quite a bit early on, and I thought he handed it well and didn't make mistakes -- and that's really important -- and played good, solid football. We're not totally together up front [on the offensive line] right now, and I think he's doing OK given the circumstances."Mallett's biggest problems are putting touch on throws and stringing good passes together. C.J. Mosley JerseysOn some plays, he steps up in the pocket to convert a third down with a pass to tight end Benjamin Watson and rolls out to find Mike Wallace downfield. Then, Joe Flacco Jerseysthere are the times when he throws over the head of Danny Woodhead on a simple screen pass and overthrows Adeboyejo for an interception.

 

Камакура. Чайная церемония. Туры в Японию

Лилия Кухарская

Отзыв о поездке в Японию

(12 - 27 ноября 2011 г. )

Ще півроку тому така подорож здавалося мені нереальною – така далека, така екзотична, така дорога країна, ні, це неможливо... Але навіть такі, здавалося б, занадто сміливі мрії здійснюються, і сьогодні, на жаль, подорож до Японії – це вже минуле, що пролетіло швидко мов «сінкансен», а після нього залишилися лише фотки, засушене між сторінками книги листя клену, сакури і гінгко, японські солодощі та пляшечка духмяного умесю – японського сливового вина. Поїздка стала можливою завдяки Ользі Сільницькій з українського філіалу чайної школи тяною, яким я займаюся вже кілька років. А ось організаційну та екскурсоводську підтримку забезпечила Олена Капранова з туристичної компанії «Кругосвіт».

Камакура

kamakura-mПершим пунктом нашої мандрівки стала Камакура – невелике, як на Японію, приморське місто храмів та порослих лісом пагорбів, яке було резиденцією сьоґунату Мінамото. Для мене, людини незнайомої з буддизмом та синтоїзмом, було незвично вперше побачити стільки буддистських храмів та святилищ синто, тут усе викликало питання – яке призначення різних споруд на території храму, чому в цьому місці прихожани миють руки, а в іншому плещуть в долоні і кидають монетку, чому торії (ритуальні ворота) схожі на сідало, і навіщо японці вдягають на деякі фігурки бодхісаттв в'язані шапочки і шарфи... На щастя, багато із цих загадок розв'язувала наш гід, пані Олена, надзвичайно цікаво розповідаючи про кожен із храмів, в якому ми були. Взагалі, без гіда, не знаючи японської на досить високому рівні, у Японії досить важко – далеко не в кожному місці можна знайти працівника, який розповість щось зрозумілою нам мовою, та й друкованих туристичних матеріалів – навіть англійською чи іншими західноєвропейськими мовами - теж обмаль.

Мені дуже сподобалась одна з головних пам'яток Камакури – синтоїстське святилище Хатімангу, побудоване на честь бога Хатімана, покровителя роду Мінамото. Широку дорогу, що веде від морського берега до храму, було побудовано за наказом сьоґуна Йорітомо, коли він дізнався, що його дружина чекає дитину. До сьогодні ця вулиця так і називається «Вакамія Одзі» (вулиця Молодого принца). З верхньої частини Хатімангу відкривається прекрасний вид на місто, яке наче стоїть під вашими ногами.

Камакура Праздники Японии

Час від часу, як це буває у кожній мандрівці, траплялися своєрідні «бонуси» - непередбаченімоменти, які запам'яталися не менше, ніж запланована програма. Ну де ще я побачу таких чарівних, вдягнених у яскраві кімоно дітей, що поспішають з батьками до храму, бо якраз відмічають «сіті-го-сан» («сім-п'ять-три» – старовинне дитяче свято, яке можна назвати загальним днем народження всіх дітей, яким у даному році виповнилося 3, 5 або 7 років). Або коли я ще матиму можливість зайти у спортивну будівлю, яка виявиться тренувальним залом кюдо, і побачити, з якою майстерністю, врівноваженістю і зосередженістю можна стріляти з лука довжиною понад два метри, бо у випадку кюдо важливим є не лише - і не стільки - попадання в ціль, а краса виконання пострілу. Або коли знайома японка вдома обережно витягує зі спеціальної шафи і показує свою колекцію кімоно, які їй передали у спадок бабуся, мама, і які вона купила сама для себе і на майбутнє для своїх дочок, розповідаючи при цьому, з якої нагоди і хто їх вдягав... Так само, як у багатьох українських сім'ях родинна історія «записана» у вишиванках, у японців вона зберігається у шовках кімоно та обі...

kamakura-takedera-mА як вам подобається ідея після довгих мандрівних зусиль спокійно напитися справжнього чаю маття у гаю – ні, не березовому, а бамбуковому! Це ми й зробили на території храму Хококудзі, відпочиваючи і милуючись височезними стрункими стовбурами бамбука, які тісно вишикувавшись перед нами, дозволяли сонцю лише трохи зазирати у наші тявани – японські чайні чашки.

Якщо в Камакурі у вас з'явиться питання, який купити сувенір, не вагаючись, можу порадити «камакура-борі» – різьбу з дерева з подальшим покриттям лаком, історія якої нараховує аж 700 років! Великі речі, виконані технікою «камакура-борі», у магазинах зовсім недешеві, але можна купити недорогі маленькі вишукані сувеніри. Для мене занадто сильною виявилася спокуса у вигляді брелока - майстерно вирізьбленого жолудя з причепленим малесеньким дзвіночком, та заколки для волосся з листочками клену. Прикрашаймося, бо ми того варті!

Хаконе

hakone-eggs-mДалі наш шлях пролягав до відомого вже у IX віці курорту Хаконе – розташованої на пагорбах місцевості з багатьма архітектурними та природніми пам'ятками і музеями. Виявляється, що ми подорожували по запалому кратеру вулкану, який діяв якісь 3000-4000 років тому, і гарячі джерела та сольфатари, яких тут багато, – це саме його залишки. Отже, у колишній «пащі дракона» ми пробули один день, але я б радила там провести як мінімум два дні, бо дивитися є що, та й проїзний квиток на всі види транспорту там продається відразу на два або три дні. Дуже зручно – по досить довгому круговому маршруту ви можете пересуватись у різних напрямках, виходячи і заходячи на потрібній вам станції, увага, перераховую: монорельсовим трамваєм, поїздом, фунікулером, канатною дорогою, корабликом і автобусом - тут від монотонності транспорту точно нудьгувати не приходиться. У Хаконе ми встигли подовжити собі життя хто на 7 років, хто на 14, а дехто й на 21 рік. Справа у тому, що місцеві жителі навчились використовувати гарячі джерела сірки, від яких тут досить інтенсивний специфічний запах, і варять у них яйця. Результат вражає – шкаралупа стає чорною! Ось вам ще один спосіб фарбування яєць на Великдень! fuji-san-mПри цьому саме яйце залишається білим, його смакові якості не змінюються, навпаки,воно вважається дуже корисним, і, за легендою, одне таке яйце дає людині додаткових сім років життя. Тому і ми, звичайно, поласували місцевою яєчною диковинкою.

У Хаконе надзвичайно гарні краєвиди – порослі лісами пагорби, мальовниче озеро, але найбільше кожний турист, який сюди приїжджає, мріє побачити саму Фудзі-сан. Вельмишановна Фудзі не показала всієї своєї краси на цей раз, прикрившись хмарами, але потім, через вікно «сінкансена», вона все-таки виправила свою помилку і дала нам собою помилуватись.

Кіото

kyoto-momijigari-mЯпонію називають Країною квітучої сакури, але для нас – у листопаді – вона була Країною палаючого клену. У Кіото я зрозуміла, чому в японській мові є спеціальні слова, які означають захоплення чарівністю природи у певні періоди: «оханамі» - милування сакурою, «момідзі гарі» - «полювання на червоне кленове листя». Та й з погодою нам пощастило – друга половина листопада, а дощило всього два рази. Краса кленової «пожежі» повною мірою відкрилася мені у кіотських садах та парках. Особливо мальовничо виглядав храм Кінкакудзі , колишня резиденція сьоґуна Асікаґи Йосіміцу (XIV століття), перетворена на дзенівський монастир після його смерті.kyoto-kinkakuji-m Золотий павільйон, найкрасивіша будівля монастиря, разом із різнокольоровим у цю пору року листям дерев та кущів віддзеркалюється в ідеально гладкій поверхні води. Якщо хтось незадоволений тим, як у нього виходять фотографії, може спокійно сюди приїжджати, тут неймовірно гарно, і світлини просто не можуть бути невдалими. Крім нас, садами гуляли групки японців, захоплено споглядаючи всю цю красу. Взагалі, наскільки я встигла помітити, японці , будучи людьми надзвичайно чемними, культурними і вихованими (що може бути певним шоком після наших українських реалій), є досить стриманими і закритими. Але тут, у таких мальовничих місцях, можна побачити їх емоції, їх неприховане захоплення оточуючою природою.

Прекрасні сади показала нам наш екскурсовод пані Олена і в храмі Мьосіндзі, центрі дзенівської школи Ріндзай, але це були не лише звичайні сади ,а й сади каменів - своєрідний вид японської ландшафтної архітектури. Такі сади складаються переважно з необроблених природних каменів, і мають певну символіку. Ряди дрібної гальки – океан, спокій, порядок, необтесані камені – острови, події, що збурюють наше життя, хаос. Але кожен у такому саду може знайти щось своє, kyoto-karasui-mвідволікаючись від повсякденних проблем і суєти. Найцікавішими були сади каменів у храмі Рьоандзі та Дайтокудзі. До першого з них ми прийшли рано-вранці, бо потім, разом із юрбами туристів, помилуватися у спокої і помедитувати у такому саду було б важко. Екскурсія до другого з них для мене, як для людини, яка захоплюється японським чайним дійством, була особливо цікавою. Історія японського зеленого чаю і цього буддистського храму невід'ємно пов'язані, бо саме це місце відвідував Сен-но-Ріккю, майстер чайної церемонії, який створив її канони. Саме тут він робив чай для Тойотомі Хідейосі, одного з найвідоміших самураїв в історії Японії. Саме тут є чайна кімната з найстарішою в Японії токонома – це «серце» традиційної японської кімнати, її найгарніша та найсвятіша частина, де зазвичай вішається сувій, квіткова композиція та курильниця для пахощів.geisha-m

В один з кіотських вечорів ми гуляли також в історичній частині Кіото – районі Гіон. Дехто із нас проводив час у численних крамничках з шовковими дивами – хустками фуросікі, маленькими іграшками-фігурками з шовку та шовковими сумочками. Дехто милувався театром кабукі та старовинними дерев'яними будівлями, а деяким пощастило навіть побачити справжніх гейш – їх у сучасному Кіото не так вже й багато, близько двохсот. А ще ми поласували ніжним зеленим морозивом (з чаєм матча) – рекомендую, як раз для тих, хто не любить занадто солодкого морозива.

 

Токіо

tokyo-tawa-mНаша подорож закінчилася у Токіо, часу було не так багато, але я встигла побачити і Токійську телевежу, а з неї – захоплюючу вечірню панораму японської столиці, побувати у численних маленьких крамничках у районі Каппабасі – якщо ви любите куховарити, вас може «затягнути» туди надовго... Саме там я жалкувала, що взяла із собою занадто багато речей з дому у подорож, бо тепер не можна купити такої гарної і недорогої кераміки і всілякого кухонного приладдя, бо мій багаж буде занадто важким... Але я все-таки сподіваюсь, що це не остання моя поїздка до Японії, бо, незважаючи на інтенсивну програму, побачила я в цій країні ще дуже і дуже мало. Хочу ще!!!

© 2010-2011 Все права принадлежат туроператору "Кругосвит" - Создание сайта - Студия веб дизайна "Вельветовый Слон"